Українська геральдика

Вдавнину Белз був одним з великих міст на західних землях Київського князівства. "Белз" означає багнисту, вологу місцину. Вперше згадується у літопису при подіях 1030р., коли при поході на Польщу та завойюванні Червенських міст, князь "Ярослав взяв Белз". На той час Белз вже був великим містом. Він знаходився на берегах ріки Солокії, яка впадає в Західний Буг. З трьох сторін був захищеий валом, а з південної крутим узвозом. Вередині містечко було розділено валом, який відокремлював Дитинець від околиць. На території городища було знайдено скляні буси, черепки, які відносяться до часів Волинського князівства. В літопису згадується ще одна дата 1188р. в зв'язку з княжою боротьбою за владу, - на цей час Белз був княжою резеденцією молодшого волинського князя.
На початку XIIIст. в Белзі княжив Василько Романович (Князь Белзький - 1207-1211р.р.)
В 1349р. король польський Казимир здобув Белз, як і інші волинські міста, серед яких був Володимир та Бересте, залишивши Любарту тільки місто Лучеськ (Луцьк), але вже через рік литовські князі повертають собі волинськи округи. Але, зарушившись підтримкою Папи Римського, отримавши благословення, та за допомогою угорського короля Людовика, Казимир знову йде на Волинь. В лютому Людовик наздоганяє Казимира під Белзом, де він стоїть з великим військом. "Вислали вістників до воєводи (castellanus) белзького, котрого угорське джерело зве Drozge: взивали його, аби піддався. Воєвода, аби протягнути час і скріпити свій замок та діждатися помічних військ від литовських князїв, заявив охоту до угоди. Він цілий тиждень тягнув переговори, під час їх на очах ворожого війська кріпив свій замок, - між іншим для оборони напустив воду з ріки в рови кріпости, так що вона обтікала її навколо. Вкінці заявив, що не хоче згоди. Королі пішли здобувати замок, але се показалось неможливим. З ранку й до полудня билися вони, стоячи по горло в холодній, текучій водї, що наповняла рови, і понісши великі страти, вкінці відступили. Між убитими був племенник Людовика, а й сам Людовик підчас приступу дістав палицею по голові, так що злетів з коня й трохи не пропав. Покалічено Угрів і Поляків стільки, як каже угорське джерело, що й почислити не можна було. Під вражіннєм сього нещастя Людовик другого ж дня постановив вертати на Угорщину. Але, щоб врятуватися від сорому, деякі порадники намовили його вкласти угоду з белзьким воєводою, бодай про око. Белзький воєвода признав над собою якусь зверхність Людовика - повісив на белзьких мурах угорську корону. Угорське військо, діставши сю сатісфакцію, в перших днях квітня пішло собі додому, а Людовик, аби скоріше вернутися, перебіг навпростець Галичину на Мункач." (за Філєвичем). Але Белзька земля, як і Луцька, Володимирська, Холмська й Берестейська (тобто Волинь), лишаються під владою литовських князів. Белз був під владою князя Юрія Наримунтовича, який в 1366р. такою ж самою хитрістю не віддав Казимірові місто. А в 1376р. місто знаходилося під облогою того ж угорського короля Людовика, який пішов походом проти князя. В той час поляки билися за Холм, успішно взявши місто, приєдналися до короля. Облога Белзу тривала 7 тижнів (як писав тоді сучасник пруський хроніст Герман з Вартберґе). Міг князь Юрій і тримати облогу більше, але допомоги дістати не міг. Інші князі обороняли свої землі. Холмсько-белзьку землю було відібрано від Юрія і приєднано до Галичини, під управу Володислава Опольського - останнього галицького князя.
З Белзом повязана і історія однієї чудотворної ікони - Ченстоховскої Божої Матері. Назва ікони від місцевості, куди вона в XIVст. була перевезена з Белзу і знаходиться в монастирі католицького ордена Паулинів. За легендою написав її євангеліст Лука. Спочатку вона, як і всі інші, зберігалася в будинку святого Іонна Богослова. Згодом, до IVст., ікона знаходилася в печері в містечку Пелле, розташованому поміж гір. У 326р. ієрусалімські християни подарували ікону цариці Олені, яка привезла її в Константинополь та дбайливо зберігала, особливо під час іконоборчого періоду.
Як же ця ікона попала в Україну? Існує декілька версій. Одна з них - її привезли Кирило та Мефодій. Друга, що в Xcт. святою іконою благославили на шлюб з князем Володимиром грецьку царівну Анну, яка її взяла з собою до Києва. До Белзу ікона потрапила шляхом шлюбів руських княгинь з князями Галицькими та Польськими. Ще одна версія - князь Лев привіз ікону з Константинополя в Белз, хоча за літописами підтвердження перебуванню князя Льва у столиці Візантії немає.
З іконою повязане чудо - було це під час облоги Белзу татаро-монголами. Місцеві жителі, уповаючи на захист Пресвятої Богородиці, винесли чудотворну ікону на мур міської фортеці. Одна з татарських стріл влучила в лик Божої Матері. З рани потекла кров, а на татар спустилася повна темрява. В темряві татари піддалися паніці і підняли зброю один на одного, і багато загиблих татар було під мурами замку. А від жаху ті, хто залишилися в живих, втікали від міста. З того часу на святій іконі залишився знак у вигляді трикутничка. В Белзі чудотворний образ знаходився в храмі княжого замку до 1377р. Потім ікону було перевезено князем Владиславом Опольським до Львова. В 1382р. перевезена в Велюньске князівство. За легендою, по дорозі через Турковиці, поблизу гаю, від ікони почалося випромінюватися сяйво, і Матір Божа явила там ще один чудовторний образ, який пізніше назвали Турковицьким. А в тому місці було засновано жіночий Турковицький монастир. Знаходячись вже на своїх землях, князь зупиняється на ніч в селі Ченстохово, що на березі ріки Варта. Свята ікона була поставлена на ніч в Ченстоховську приходську церку. Наступного дня, коли хотіли забрати святий образ, то ніяк його "не могли зрушити з місця". Вражений такими подіями, Владислав лишає ікону в храмі, дарує цю церкву ордену монахів аавліціян, а сам поселяється неподалік в Олиптинському замку. Пізнійше він перебудовує цей храм з деревяного на кам'яний, який стоїть і в наші дні. В ньому досі зберігається чудотворна ікона. В Польщі готують лазерну копію ікони для Белзу, жителі якого повинні підготувати капличку, де буде зберігатися копія.
Князь Опольський правив 6 років. Владислав поводився, як володар Галичини, титулував себе "Божою милостю пан і дідич Руської землі", мав велику печатку з гербом, карбував монету з галицьким гербом. Але він не вживав своїх прав на користь Галичини, нехтував інтересами населення, оточив себе чужинцями, головним чином німцями. Із виданих ним 120 привілеїв лише 15 стосувалися до галицьких бояр, решта - до чужинців. Він протеґував німецькій колонізації. В церковному питанні рішуче підтримував католицизм, дістав папську булу на заснування єпископств в Галичі, Перемишлі, Володимирі, Холмі. 1378 року Людвик усунув Владислава і призначив управителем свого урядовця. Закінчилася фікція державности Галичини. "В цій довгій боротьбі і під гнітом чужинецької окупації заломилася активність галицького боярства, - пише І.Холмський, - ... виставлені на переслідування, знищені війною, бояри почали залишати свої державні змагання. Вони боролися за своє існування, свої матеріяльні інтереси. Долю країни вирішували чужі сили". (Н.Полонська-Василенко. "Історія України") На його місце Людовик поставив угорського намісника, але по смерті короля польскі пани вибрали собі королевою молодшу доньку Ядвигу, другим чоловіком якої був литовський князь Ягайло. Він обіцяв панству похрестити в католицтво всю нехрещену Литву (сам же він був православний). Своє слово він дотримав. Дуже туго прийшлося православному духовенству на Белзький землі, право власності на маєтки були скасовані і передані католицьким єпископам.
В XVIст. Белз був розвинутим містом. За реєстром, в 1578р. було прасолів 24, кравців 8, шевців 19, кушнірів 9, пекарів 20, різників 6, золотар 1, солодовників 2, бондарів 8, слюсарів 2, столярів 2, ткачів 7, уздярів 2, ковалів 4, мідяників (котлярів) 2, сідельників, колодіїв, римарів (cingulator), мечників по одному, 3 стельмахи, 2 лазники). Отже, разом ремісників 96. В Белзі й Белзькім повіті в 1578р. було 410 майстрів. На той час в XVIст. в Белзі проживало більше українців, чим поляків. Але поляки займали вищі посади, мали привілеї. Законодавство теж було в руках поляків. В той час відбувається поширення заселення євреями.
Белз відомий своєю єврейською історією. Саме сюди переїхав раввин Соломон Роках, тут похований він і його родина на єврейському цвинтарі.
В центрі міста знаходиться чотириповерхова вежа з забитими дошками віконцями. Відноситься до 1606р.
На місцевому цвинтарі знаходиться справжнє архітектурне диво, яке тільки чудом вціліло і дожило до наших днів - церква св.Параскеви. В ній і досі відбувається Служба Божа за небіжчиків.