Українська геральдика

Поселення відоме з XVст. 7 липня 1547 року надане Магдебурзьке право.
Саме поблизу Берестечка у 1651р. відбулася знаменита драматична битва загонів Богдана Хмельницького з польськими військами. В розпал бою, коли козацьке військо вже починало перемагати, підкуплений поляками кримський хан Іслам-Гірей ІІІ зрадив Богдана і, забравши його самого в полон, втік з поля бою. Козацьке військо лишилося без керівництва. На терміновій раді полковники вирішили припинити бій і відступати через болота. Для прикриття відходу основних частин було залишено кілька невеликих загонів. Очевидець бою француз П'єр Шевальє так описував завершення цієї битви: "В одному місці серед болота скупчилося триста козаків і хоробро боронилися проти великого числа атакуючих, які натискали на них звідусіль. Повністю оточені, вони загинули. Залишився один, який боровся протягом трьох годин проти всього війська польського."
Черепи, кістки, зброю козаків і поляків селяни виорювали плугами і через 100, і через 200 років після битви. За останні 20 років знайдено близько сотні людських кістяків, чимало зразків тогочасної зброї та особистих речей. Розкопки довели, що у битві під Берестечком брали участь ще й донські козаки та московські стрільці.
Різні джерела подають свою кількість військ, що брали участь у битві. Найбільш вірогідні цифри - близько 150 000 поляків проти 100 000 козаків. На боці Хмельницького було ще близько 30 000 татар Іслам-Гірея. Дотепер невідомо, чи була змова татарів з полякам. Хмельницький, дізнавшись про зраду, кинувся навздогін за татарами. Замість переконати їх і повернути назад, сам потрапив у полон. І хоча бій тривав після цього ще добрих десять днів, його долю вже було вирішено.
На території музею стоїть дерев'яна Михайлівська церква з с.Острів (перенесена у 1914р.), збудована ще до битви. Є легенда, що саме тут напередодні січі молився за перемогу гетьман. Перед іконостасом - сходи під землю. Підземний хід веде до саркофагу із рештками козаків. Тут створено велетенську гробівницю, вщерть заповнену людськими кістками. Через прозорі віконця видно прострілені та порубані черепи, зламані кості. Зараз неможливо з'ясувати, де останки польських гусарів, а де запорожців. Смерть зрівняла усіх. Раніше ці рештки лежали на острові просто під ногами, сюди ж приносили їх мешканці навколишніх сіл. Є переказ про бездомну набожну жінку Тетяну, яка сто років тому жила у цих краях, просила милостиню та блукала навколишніми полями, збираючи козацькі кістки. У саркофазі - мізерна частина жертв, більшість кісток навіки похована болотами.
Окраса музею - Георгіївська церква. Аналогів церкві у світі немає, бо в одних стінах є аж три храми: Георгіївська - основна, Бориса і Гліба - так звана балконна церква (займає другий поверх) та Параскеви П'ятниці - підземна. Шедевр Їжакевича "Голгофа" прикрашає фронтон Георгіївської церкви.

"Церква - головна споруда меморіалу "Козацькі могили" в селі Пляшевій - можливо, найсамобутніший витвір архітектурного модерну в Україні. Задум побудувати пам'ятник козакам, полеглим у Берестецькій битві, виник 1908 року з ініціативи Почаївської Лаври, а саме архімандрита Віталія Максименка, який очолив організаторську роботу та оголосив збір пожертв.
Проект храму-пам'ятника розробив студент архітектурного відділення Вищого художнього училища при Академії мистецтв у Петербурзі В.Максимов, учень професора Олексія Щусєва, видатного майстра, що збудував кілька справжніх шедеврів церковної архітектури стилю модерн в Україні. Спорудження Георгіївської церкви тривало від 1910 до 1914 року, керував будівництвом Володимир Леонтович. А саме перед цим, у 1907-1909 роках, В.Максимов допомагав О.Щусєву реставрувати давньоруську церкву Василія в Овручі й запроектував споруди для цього монастиря. Ці дві роботи - основна спадщина В.Максимова, який помер незадовго до війни 1914 року.
Георгіївська церква привертає увагу дослідників не випадково. Споруду задумано й виконано надзвичайно сміливо, воднораз витончено і невимушено. Храм призначався для урочистих відправ, які (на пропозицію В.Максименка) мали щороку відбуватися в дев'яту п'ятницю після Великодня. Тому від самого початку було зрозуміло, що жодна, найбільша своїми розмірами споруда не спроможна буде вмістити велелюддя, яке хресним ходом рушатиме до місця битви. Цю перешкоду було подолано завдяки нежданому вирішенню - винести іконостас назовні. Церква опинилася просто неба, паперть перетворилася на солею."
З статті Т.Бажанової про Георгіївську церкву з "Пам'яток України".

Щороку у 9 п'ятницю після пасхи тут відзначають День пам'яті козаків. 1991р., в день 340-ї річниці битви, у Пляшеву приїхало 500000 чоловік.
За 2 кілометри від комплексу - оточений болотами острів Гайок. Саме на Гайку знайшли смерть легендарні 300 козаків, що стали прикладом небувалої мужності. В один із останніх днів битви тут зайняли оборону ці запорожці. Цілий день не могли їх здолати кілька тисяч поляків. Навіть гармати виявились безсилими. Поки тривав бій, поляки не могли підступитися до переправи, і тисячі козаків та селян змогли спокійно відступити. Штурмувати Гайок прибув король Ян Казимир. А ввечері загони німецьких найманців захопили острів. Зараз тут, за хрестоподібною огорожею - кілька старих хрестів. А поруч - Козакова яма. За легендою, сюди втік останній із трьохсот запорожців. Випливши на середину озера човном, козак і далі відстрілювався від ворогів. Зачарований його героїзмом, Ян Казимир запропонував козакові здатись у полон, пообіцявши залишити того в живих. Козак відмовився й загинув непереможеним. Кажуть, що у тілі невідомого героя знайшли 14 куль.
"Поле Берестечківської битви" в 30-ті рр. ХХст., за часів Польщі, було фактично забороненим місцем, за відвідини якого можна було потрапити до в'язниці. За радянської влади тут був піонерський табір. Лише 1966р. територію було оголошено заповідником і передано музею.